Додаток 3
Стаття на тему: Коротка історія молодіжних центрів
Автор – Захарій Ткачук
Хочете парі? Ви точно хоч раз у житті будували молодіжний центр! Думаєте, не будували? Спробуємо розібратися, що таке ті центри і як вони почали з’являтися у історії людства. Варто розпочати із понятійного апарату та розуміння про який саме центр ми говоримо. Найцікавіше питати саму молодь про те, що таке в їхньому розумінні молодіжний центр. Запропоновані відповіді можна скласти в хмаринку тегів, де слова більшого розміру – це ті, які повторювалися частіше:
Цей список тегів можна продовжувати, але ми спробували сформувати визначення, яке було б зрозуміле і спеціалістам, і самій молоді.
Молодіжний центр – це заклад, який спеціалізується на відкритій молодіжній роботі через створення умов для дозвілля, навчання, роботи для молоді у фізичному та соціальному просторі.
Звісно, визначень може бути багато, вони десь можуть різнитися у деталях, проте є певні визначальні ознаки, які можна виділити. Це простір, тобто має бути фізична площа. Якщо це заклад, то мають бути працівники чи працівник/працівниця, а не просто територія у бібліотеці, де можна провести захід (часто можна почути назву для такої формації – молодіжний простір). Цей простір має надавати послуги виражені через заходи, проєкти, програми для дозвілля (молоді люди можуть просто відпочивати чи проводити час там), для навчання (воркшопи, тренінги, тощо) і для роботи (чудово, коли є можливість попрацювати у центрі як у коворкінгу). Щодо фізичного та соціального простору, то важливо відмітити, що молоді люди, які взяли участь в опитуванні, часто вказували на те, що вони там зустріли друзів, свою пару чи колег для проєкту. Формується певна громада навколо центру, які уже відчувають, що вони команда – вони можуть мати правила, спільні цінності тощо. Частина молоді зізналася, що вони відвідують центр, бо не мають друзів, вони можуть втікати від булінгу у закладі освіти. Для них центр є безпечним середовищем, де їх приймуть і зрозуміють. Власне, тому у нас і з’явилося визначення соціальний простір чи спільнота.
А тепер про наше парі. Погляньте на картинки. Ми всі теж «будували» власні простори, де хотіли створювати середовища. Виходило це по різному, але будинок на дереві, халабуда у дворі чи в кімнаті є праобразами центрів для молоді. Чому? Бо дуже схожі ознаки: безпечний простір, куди батькам не можна було заходити, адже там були усі секрети; там можна було робити все і не боятися певного «соціального осуду»;, там можна було будувати власні правила і порядок. Це образ переважно актуальний для дітей 8-12 років. Надалі хороше місце халабуд займають молодіжні центри, які почали своє існування у повоєнній Німеччині.
Влітку 2018 року, делегація молодіжних працівників, лідерів місцевих організацій із міста Луцька відвідала край Ліппе (Німеччина). Поїздка була приурочена дослідженню молодіжних центрів та молодіжної роботи в цілому. Поняття центрів увійшло у вжиток після Другої світової війни, адже розгромлена і втомлена війною Німеччина (як і Радянський Союз) отримала величезну кількість сиріт на вулицях. Крім залишків руху Гітлерюгенд (молодіжна нацистська бойова організація), яка навіть після падіння ІІІ рейху ще існувала, не було потужних систем чи організацій, які могли б задіяти молодь. Відповідно існувала загроза соціального вибуху від сиріт, які могли бути кримінальним елементом тогочасного суспільства.
Уряд Конрада Аденауера саме у краю Ліппе створив «молодіжне поселення», де молодь жила у будинках, навчалася і проводила своє дозвілля у центральному будинку – «молодіжному центрі». Це була переважно сільська молодь. Міська ж молодь отримувала можливість для таких центрів на горищах вцілілих будинків. Центри мали працівників, які наповнювали їх роботою і програмами. Найбільшої популярності здобували спортивні рухи та організації. Величезна частина центрів розміщувалася у церквах. Вони теж пережили війну і давали свій простір для роботи із молоддю. Один із таких центрів і відвідала наша делегація.
Роль центрів дуже змінювалася відносно часу у якому вони існують. Умовно можна виділити 3 періоди існування.
Давайте проаналізуємо дану концепція. (Більше можна дізнатися – «Підручник для роботи із молоддю» від Естонського бюро програми «Молодь Європи»)
Повоєнна Європа і країни, які брали участь у Другій світовій війні бачили у молодих людях проблему, адже країни не мала можливості швидко економічно відновитися і «займатися молоддю». Головне завдання центрів краю Ліппе, на той час, було забрати молодь із вулиць і дати можливість навчання та роботу, створити «правильне» середовище, щоб молоді люди не становили небезпеки. Такий підхід притаманний для періодів економічних і політичних проблем у більшості країн світу. Пізніше у 1980х роках, коли минули роки найбільшої кризи, центри мали інше завдання і будувалися воно на підході до молодіжної політики – молодь як ресурс. Влада мала розуміння, що молоді люди становлять величезну частину соціуму і саме вони мають приносити користь державі чи суспільству. Можна згадати так звані «сільськогосподарські загони у Радянському Союзі», коли студенти працювали на колгоспних полях, збирали картоплю і називали гучно цей процес – «на картошку». Це означає, що держава «використовували» молодь у своїх цілях. Хоча це була цікава форма молодіжної робота, адже переважно про такі «трудові загони» їх учасники відгукуються позитивно. Це було свого роду дозвілля і спільне проведення часу. У Ліппе центри залучали молодь до будівництва доріг та відновлення будинків, частково за таку роботу можна було отримати кошти. Інтереси чи бажання молоді у вищеперерахованих підходах і періодах мало враховувалися, період молодості трактувався насамперед, як період, коли треба контролювати молоду особу, робити із неї «правильного» громадянина і, відповідно, використовувати як робочу силу. Якщо взяти за приклад Україну, то цікава традиція «толока» зберігається і до цього часу. Яка кількість молоді там добровільно? Не багато.
На даний час молодіжні центри у Ліппе більше працюють із третім підходом. Молода людина не є цінною через те, що стане дорослою, а є цінною через те, що вона зараз переживає свою молодість, це є громадянин держави. Даний підхід базується на демократії, яка розвинена у більшості країн Європи. У центрі даної політичної системи стоїть людина і держава яка її обслуговую. Відповідно молода людина такий же громадянин і має право бути включеною у процеси розвитку суспільства, її варто слухати, долучати до відповідальності за розвиток країну. Тому на початку 90х років поняття «участі молоді» стало досить популярним через «Конвенцію про права дитини», яка була прийнята резолюцію 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, де йшлося, що молодь і дітей треба слухати та долучати до прийняття рішень. Відповідно центри частково теж отримали завдання навчати молодих людей бути громадянами країни, брати участь у житті громади найрізноманітнішими способами. Навіть через створення консультативно-дорадчих органів – молодіжних рад, які досить поширенні у Німеччині. Не буде коректно сказати, що якийсь із цих підходів кращий чи гірший. Багато країн і зараз використовують їх усі залежно від обставин, економічного стану. Звісно, ми віримо, що Україна буде працювати із ціннісним підходом і наші центри будуть бачити молоду особу як цінність у першу чергу.
Перші молодіжні центри з’являлися у країнах Західної Європи. Наприклад, у Великій Британії вперше у 1960 році урядом була оприлюднена доповідь під назвою “TheAlbemarleReport”, яка окреслила необхідність того, щоб органи місцевого самоврядування взяли на себе відповідальність за позашкільні заходи та дозвілля. Вперше молодіжні центри стали формальним установами і отримали штатних працівників у Великій Британії. Причиною цього була підліткова злочинність.
За інформацією публікації «Знак якості для молодіжних центрів. Роль, цінність і вплив молодіжних центрів від Ради Європи» перший постійний молодіжний хостел відкрився в 1912 році в Німеччині з метою дозволити бідним молодим містянам дихати свіжим повітрям і насолоджуватися заходами під відкритим небом. Приблизно в той самий час молодіжні рухи почали створювати власні молодіжні центри, щоб мати можливість незалежно організовувати свої заходи. Ці місця дають молодим людям змогу зустрічатись та обмінюватись ідеями й інформацією, однак їх також використовують для навчальних курсів для молодих лідерів. Журналіст видання Times назвав одну зі своїх статей «Будівлі – це місця, де ми зберігаємо свої спогади», висловивши в ній ідею про те, що центри також мають важливу емоційну та символічну цінність для організацій і їхніх членів. У 1960х і 1970х роках у Європі з’явилися молодіжні центри з можливістю проживання, які часто ініціювали органи влади. Вони стали результатом більшого акценту політики на молодіжних питаннях у той період. Ці центри мали різний досвід і пріоритети, які здебільшого залежали від первинної мотивації органів влади до їх створення. Деякі з них були лише закладами з можливістю проживання без власної програми, які однак пропонували підтримку в організації молодіжних заходів, навчальних курсів чи семінарів.
Щодо колишньої території Радянського Союзу, то, наприклад, у Естонії вперше лише у 1998 році було прийнято положення про Нарвський молодіжний центр, і сьогодні ця країна має систему місцевих та національних молодіжних центрів, які можна рахувати тисячами.
Довідково.
Народження молодіжних центрів,
за інформацією експерта молодіжної політики – Юрія Юзича.
Молодіжні центри зявились на початку XX століття, паралельно із зародженням молодіжної політики. Десь це була скаутська домівка (в Британії, США), десь кімнатка для засідань кукурудзяного клубу молоді, який вилився в досі діючий рух 4-H (США), а десь дорослі у міжвоєнний період чи під час німецької окупації підтримали, а після війни розвинули ініціативу молоді збиратись по піддашшях та підвалах. Студентські братства в США будували і утримували (досі утримують) свої будинки, де діють тільки їхні правила (і де цікавіше та безпечніше мешкати і творити, «тусуватись», ніж у звичайному гуртожитку).
Дуже сильно вплинув на концепцію молодіжних центрів скаутинг. Шведські домівки скаутів міжвоєння були встелені ведмежими шкурами, лавками, імітували життя в пущі. Звідси відомий «скандинавський» (тобто лісовий) стиль центрів.
Скаутинг хоч і охоплював значну кількість молоді, але це, в кращому випадку, було лише кілька відсотків від загальної кількості. Тому після війни з’явилась потреба і можливість по цій же моделі створити аналогічні умови для всієї молоді, особливо цьому посприяли цінності покоління бебі-бумерів. Одна лише самозахоплена «Христіанія» в Копенгагені чого вартує… (вона успішно діє й дотепер, хоч її багато разів намагались вибити поліцейські; це держава в державі)
У радянському союзі, зокрема в Україні у міжвоєнний період молодіжна робота розвивалась також – у формі гуртків позашкілля (техніків, туристів, природолюбів). Створювались палаци і будинки піонерів. Паралельно в західній Україні облаштовували свої домівки переважно пластуни (деякі навіть будували з нуля самі діти). Студенти за допомогою дорослих отримували свої «Академічні будинки» (наприклад, у Львові збудований за кошти мецената Євгена Чикаленка; в ньому виросло покоління Бандери і Шухевича).
Аналогічні академічні будинки діяли в інших країнах Європи. Наприклад, в Празі такий дім був центром життя для української молоді, яка там опинилась в еміграції. Окремі українські студентські корпорації теж дбали про свої оселі. Наприклад, українські корпоранти мали чудовий модерний будинок в м. Данцигу (Гданськ), який наведений на фото нижче. Таких будинків по всій Європі були десятки, якщо не сотні і тисячі. Польські студенти мали свій студентський «Дім техніків» (для студентів політехніки). Ці будинки – це взагалі цікава модель поєднання гуртожитків, включно з їдальнею, і просторів в одному приміщенні, де тільки студенти мають право перебувати і самі собі все вирішувати.
Існуюча на той час і зараз часова концепція роботи центру є схожа. Адже центр претендує на час молодої людини після основного навчання. Коли молодь у школі чи у закладі вищої освіти молодіжні центри часто просто закриті, або готуються до роботи чи заходів у післяобідній час. До 80х років вищезгадані центри краю Ліппе закривалися орієнтовно о 20:00, адже передбачався час, коли діти чи молодь мають бути із батьками, проте рання соціалізація, відірваністю від батьків створила правило – центри часто працюють цілодобово, орієнтуючись на розклад свої клієнтів – молодих людей. Для когось центр ставав другим домом.
Більшість країн Європейського союзу мають схожі системи центрів, які складаються з різного рівня центрів, які прикріплені до адміністративних одиниць – міста, району, області, всієї країни. Найбільш типова класифікація наступна:
Національні молодіжні центри – великі центри, які переважно працюють над реалізацією державної молодіжної політики національного рівня. Можуть мати різну специфіку (природничі, спортивні, освітні) залежно від профілю і географії розміщення. Працюють через прийом груп на навчання. Зокрема, можна познайомитися із одним із таких центрів, де перебувала українська делегація у 2018 році у Фінляндії – Villa Elba Youth Center (поблизу міста Kokkola). Загалом у цій країні 9 національних молодіжних центрів, які мають свою асоціацію – http://www.snk.fi
Частіше всього основу бюджету таких центрів становлять кошти урядового органу, що відповідальний за молодіжну політику. Україна на час написання даної публікації готує відкриття свого першого національного молодіжного центру. Але ці центри не на «кожен день». Таку функцію виконують Локальні молодіжні центри (міські, регіональні, обласні). Це центри меншого розміру, які орієнтуються на запити місцевої спільноти щодо роботи із молоддю. Можна привести знову ж таки до прикладу місто Kokkola, де працює такий міський молодіжний центр. Ідея полягає у тому, що ви можете прийти у будь-який (робочий) час до центру на його заходи, або просто провести час. Такі центри мають філіали, тобто декілька різнопланових локацій. Наприклад, центральна локація молодіжного центру міста Коккола має спеціалізацію на музиці, тому він оснащений сценою, звуко записуючою студією, музичними інструментами. Інші філіали можуть займатися більше спортом чи вуличним культурами. Але це один і той самий центр, працівники, якого просто мають спеціалізації і реагують на запит місцевої громади. Це «центри для молоді на районах», які можуть бути актуальні для українських міст, адже логістика таких центрів має бути зручна для молоді. Такі місцеві центри теж мають своє об’єднання – асоціацію, яка допомагає їм співпрацювати і обмінюватися досвідом.
Існують також інші форми центрів, наприклад, «система молодіжних культурних хостелів у США” громадської організації HI USA. Це, по суті, сітка хостелів, які підтримуються державою для інтеграції різних культур у США. Такі хостели приймають міжнародні групи і весь перший поверх віддають під заходи для них. Вони мають працівників і волонтерів, години роботи і внутрішні правила. Одним із таких працівників була волонтер Корпусу Миру США в Україні – Торі Голдбер, яка після відвідин наших центрів відразу запитала – «А де у вас ночує молодь?».
Це питання лежить у площині стандартизації центру, або що має бути обов’язково, аби ми могли називатися центром. Існують стандарти для центрів, адже сама назва має нести певний перелік мінімальних умов та послуг, які надає даний заклад. Так, наприклад, існує «Знак якості молодіжних центрів Ради Європи», який має досить високі стандарти. Багато країн його взяли за онову та розробили свої критерії якості. В Україні завдяки Асоціації молодіжних центрів України наказам Міністерства молоді та спорту України № 3284 від 03.08.2017 затверджено Національні знаки якості для різних рівнів молодіжних центрів. Варто розуміти, що ці стандарти бажані, проте ніхто не може заборонити вам поступово будувати центр і наближатися до них, адже часто викликом стають ресурси чи технічні можливості для організацій чи громад. Радимо ознайомитися із «Рекомендаціями для облаштування центрів від Естонської асоціації молодіжних центрів», де зібрано багато цікавих технічних порад.
В даній публікації ми будемо більше говорити про ефективний менеджмент місцевих молодіжних центрів та брати за зразок досвід Молодіжного центру Волині. Віримо, що наш досвід буде корисний. У наступних публікаціях про історію створення молодіжних центрів будуть,в тому числі, згадки про успіхи України.
Додаток 4
Стаття на тему: Сучасні виклики у діяльності молодіжних центрів та способи їх вирішення
Автори статті – Ткачук Захарій та Олег Малець (ГО «Молодвіж»)
Виклики для молодіжних центрів досить динамічні. Якщо 2-3 роки назад основним викликом була низька ефективність і дуже «бідний» ресурсний стан центрів, то пандемія внесла свої корективи. Центрам було взагалі заборонено вести відкриту молодіжну роботу і бути поруч із молоддю, збирати молодь разом, що є основою для соціалізації молоді, прояву себе у малих групах. Прикрість полягає у тому, що усі ці ризики і проблеми існують тепер одночасно і центри долають їх по різному. Також, зважаючи на секвестри бюджетів різних рівнів у 2020 році, сфера молодіжної інфраструктури залишилась недофінансованою, що поставило під ризик сталий розвиток молодіжних центрів. Тобто, резюмуючи, можна зазначити, що відбувається негативний процес нерівномірного (фінансового, інституційного, комунікаційного) розвитку молодіжних центрів, що в свою чергу веде до розривів у розвитку регіонів, а також до ризику маргіналізації молодіжної політики загалом, зниження громадської активності та формування громадянського суспільства. За результатами останніх досліджень* 45,2% молоді вважають, що для пожвавлення громадської активності найбільш дієвим є відкриття та розвиток молодіжних центрів для змістовного дозвілля. Не менш важливим є аспект соціальної згуртованості громади, і тут 32,3% респондентів стверджують, що створення та популяризація такого року просторів сприятимуть цьому.
1. Низький рівень ефективність та сталість у роботі центрів. Ця проблема холодною хвилею прокотилася Україною на початку децентралізації. Певний імпульс, який передавало профільне міністерство молоді і, в тому числі, наша організація, спрацював. Працівники центрів часто отримують мінімальну (або просто малу зарплатню) і шукають кращі роботи, приходять нові, яких треба навчати заново. Також варто додати, що центри не вміють показувати свою роботу і результати, навіть коли ведуть активну роботу. Центри «перегорають», тобто надто інтенсивно працюють, з часом працівники втрачають мотивацію і просто йдуть із сектору. Ми ведемо до того, що низький рівень ефективності центрів пов’язаний із відсутністю компетенції молодіжної роботи у працівників. Звичайно, паралельно є виклик очікувань від влади або громадськості до молодіжного центру. Зазвичай він завищений і навіть ті мінімальні кошти громада хоче миттєво конвертувати у соціально активну молодь, яка б була корисна для громади. Власне дана програма відповідала і відповідає на цей виклик різного роду освітніми та менторськими програмами, де обов’язковим є включення у роботу представників керівного апарату громади.
Рішення: Виклик щодо розвитку компетенцій варто, звичайно, вирішувати через системне, профільне навчання для працівників/працівниць і засновників/засновниць. Важливо робити менторські програми для центрів, адже самі навчання не мають такої ефективності. Центри повинні мати можливість отримати доступ до покращення своїх навичок чи дізнаватися про питання роботи центру (в тому числі як його створити і запустити на першому етапі). Важливо посилювати життєздатність молодіжних центрів і підвищувати їхні можливості в напрямку залученості локальної молоді, адже, станом на зараз, ми маємо вкрай негативний показник – 86,6%* молоді, які не взаємодіють з молодіжними організаціями та центрами. Наразі починає свою роботу Всеукраїнський молодіжний центр, із яким ми сподіваємося працювати над тим, щоб програму «Менеджмент молодіжних центрів» зробити провідною для цієї установи. Можливо за схожою системою, за якою працює програма «Молодіжний працівник». Дуже важливо розробляти навчальні матеріали, відеокурси для центрів, надати продукти для роботи (CRM– системи, планувальники), стало мережувати центри між собою, адже вони вже давно можуть навчати один одного і центри із інших країн, в тому числі.
2. Низький рівень забезпечення центрів матеріалами, технікою та локаціями.
На самому початку створення центрів (згідно Типового положення про МЦ від 2017 року) це питанням було наріжним каменем для молодих центрів. Адже навіть навчивши працівника, ви не можете дати йому можливість вести молодіжну роботу у старих некомфортних приміщеннях, які ще й до того не забезпечені технікою. Молоді люди обирають альтернативу – краще відремонтовані бари, кафе, і в кращому випадку, кінотеатри. Центри почали шукати різного роду можливості і не знаходили їх, адже більшість донорських організацій не фінансували так звану «тверду частину». Комунальні центри по троху закуповували техніку та обладнання, а от громадські (наприклад молодіжний центр «Хочу-буду, м. Сєвєродонецьк») пробували по частинах із різних проєкті шукати кошти. Отримати приміщення у оренду чи власність є великою проблемою. Центри у громадах шукають простори у бібліотеках чи закладах культури. Більші міста виділяють старі, неремонтовані приміщення, часто підвальні приміщення для роботи із молоддю. Тому забезпечення центру локацією і технікою для програмної роботи буде актуальним завжди і має вирішувати комплексно із владою.
Рішення: Виклик пов’язаний із низьким забезпеченням варто долати спільно із Міністерством молоді та спорту України та місцевими радами. Є питання інформування про поняття молодіжного центру голів ОДА, обласних, міських, селищних рад. Інформування про те, що центри не можуть працювати без необхідних умов і потребують забезпечення, в тому числі оптимальною кількість молодіжних працівників та працівниць. В ході розгортання пандемії вкрай болючим став саме аспект забезпечення молоді необхідною технікою для навчання, дозвілля, тощо. 34,7% молоді стверджує*, що саме цей аспект зобов’язана розвинути держава для забезпечення комфортного життя молоді в регіонах. І тут саме молодіжні центри мають перспективу стати тими ресурсними центрами, які будуть задовільняти запит. Фінансування місцевих, комунальних центрів мають взяти на себе місцеві органи влади, фінансування громадських центрів може бути підтримано на публічних конкурсах виконавчих органів влади, донорських організацій чи майбутнього молодіжного фонду. Наприклад, у Німеччині (край Ліппе) ви можете отримати фінансування на роботу, ставки і техніку свого центру, якщо доведе свою ефективність і покажете чіткий план роботи. У малих селах даного краю молодіжну роботу роблять навіть у церквах, без «місіонерського» включення релігійних питань і це фінансує місцева адміністрація. Ми також вважаємо, що Уряд України може надати пріоритет щодо формування закладів культури (бібліотеки) для створення там молодіжних просторів.
3. Пандемія COVID-19 і неготовність бути гнучкими та мобільними.
Ще одним актуальним викликом стала заборона відвідувати молодіжні центри і збирати молодь більше, ніж 20 людей в середньостатистичному приміщенні центру. Був помітний шок у більшості центрів і зневіру у можливості роботи онлайн. Більшість центрів просто чекала дозволу працювати і замкнулася на внутрішній роботі центру. Проте, саме оця гнучкість і вміння пристосовуватися було викликом, адже зміни можуть бути далі і часто неочікувані. Центри мають бути готові до інновацій, навіть якщо треба вийти із зони комфорту. Наприклад, молодіжний центр Bulb, що у Тячеві (Закарпатська область) почав робити події на вулиці із своїм мобільним молодіжним центром, вони почали навчати як робити онлайн-заходи і використовувати елементи ігрофікації, тощо. Під час карантину зменшився показник відвідуваності молоді молодіжних центрів та, відповідно, зменшився і відсоток підвищення їхнього рівня знань вмінь та навичок (цей показник в розрізі України склав 15,4%*). Звичайно, притік молоді зменшився в рази і для багатьох центрів постало питання про фінансування. Цей виклик буде зберігатися надалі, адже пандемія буде тривати і центри мають бути готовими змінюватися, наприклад, замість тренінгів на 30 осіб робити студію для подкастів для 5 людей чи вести роботу у районах, інших селах на відритому просторі із дотримання елементарних норм безпеки.
Рішення:
Виклик пандемії – це виклик до гнучкості центру. Багато центрів, із якими працювала програма, просто не хотіли шукати варіанти, як можна працювати далі. Ми вважаємо, що центри треба підтримувати не тільки консультуванням і навчанням, але і надавати їм психологічну допомогу, а далі шукати альтернативи рішення. Ми плануємо, в майбутньому зробити публікацію про дієві онлайн-інструменти молодіжної роботи, які можна використовувати для проведення будь-якої молодіжної програми. В іншому, центри треба просто менторити, щоб вони розробляли плани і вміли працювати у кризових умовах, знати законодавство і свої можливості.
* «Вплив COVID-19 на молодь України», 2020, ПРООН, Соціоінформ, Інститут міста, ГО «Молодвіж»